А страждає від цього народ, який задекларований у чинній Конституції України як її суверен, але все менше має можливостей якимось чином стабілізувати ситуацію та захистити себе від свавілля панівних суб'єктів сучасного українського соціуму. Реальною, а не фіктивною, демократія сприймається громадянином лише тоді, коли він може, як в народі образно кажуть, знайти правду в цьому світі, тобто відстояти свої правомірні особисті інтереси, захистити себе, своїх рідних від несправедливих і неправомірних утисків, насилля, загроз і всього того, що не лише створює небезпеку життю, здоров'ю, а й принижує його людську гідність. Звідси зрозуміло, що індекс громадянської оцінки реальної демократії в конкретному суспільстві може формуватись лише через індивідуальне відчуття її фактичної присутності кожним громадянином у тому соціальному середовищі, де він безпосередньо перебуває, а не лише через те, що записано в конституції своєї країни чи є в намірах її верховної державної влади.
Чергова парламентська і урядова криза підтвердила, що владні суб'єкти не думають за те, як покращити життя громадянам своєї країни, а переймаються тим, як використати конституційну владу народу в своїх інтересах. Простіше кажучи, як цей народ в черговий раз задурити, щоб не втратити чільні місця у виборних та виконавчих органах державної влади, які є інструментом збагачення. Всім достеменно зрозуміло, що править цією суспільною вакханалією приватний капітал, для якого інвестиції у здобуття влади є найприбутковішими. Першу скрипку в цій вакханалії грає олігархічний капітал. Доки олігархи між собою не порозумілися, доти й точиться боротьба за голоси громадян під час чергових виборів, а тепер перевиборів. Коли вони між собою домовляться, за громадян як виборців швидко забудуть. Доля виборів тоді буде вирішуватись в інший спосіб. Громадяни будуть потрібні лише як робоча сила, а для декого, просто як робоча худоба. Те, що Україна підійшла впритул до провалля тоталітаризму олігархічного штибу, вже не може викликати сумнівів.
Якщо ти не займаєшся політикою, то політика займеться тобою. Це положення, як ніколи раніше, надзвичайно є актуальним у сьогоденні українських громадян, оскільки їм доводиться чи не найбільше потерпати від тієї нестабільності в суспільстві, що породжена його системною кризою як наслідком розбалансованості державної влади. Пересічні громадяни стали заручниками політичних ігрищ, що постійно розгортаються в Україні у боротьбі за владу і вплив на її соціальний простір, в якому економічні інтереси гравців та їхня приватна вигода стоїть на першому місці. З кожним роком ця боротьба стає все більш жорстокішою і нелюдською.

В справжніх демократичних суспільствах з правовими державами від подібного свавілля і безвідповідальності з боку панівних суб'єктів соціуму застерігає громадянське суспільство, яке формується і знаходиться в самому народі з числа самодостатніх громадян, у першу чергу за матеріальним статком незалежно від влади. На сторожі, як своєрідний гарант матеріальної захищеності громадян, у цивілізованих правових державах зі сталими демократіями стоять профспілки. Отже, у цивілізованому світі профспілки є опорною конструкцією, на якій вибудовується і тримається громадянське суспільство, яке не лише захищає інтереси народу, але є своєрідним імунітетом від системних криз, розтління, деградації і розладу держави як політичного інституту влади.
Для того щоб у суспільстві запанувала безроздільно диктатура олігархії, потрібно зламати згуртованість народу через його знедолення. З числа безправних, розрізнених, знедолених громадян неможливо згуртувати громадянське суспільство, яке було б здатне врівноважити свободу ситих, вгодованих, заможних владних суб'єктів, в руках яких всі легітимні суспільні інститути, починаючи з держави. Саме цього прагнуть авторитарні режими влади, торуючи свій шлях до безроздільного панування у суспільстві.
З огляду на суспільні реалії сучасної України, на превеликий жаль, спостерігається невтішна тенденція, яка свідчить про торування шляху не до утвердження демократії, а навпаки до авторитаризму і диктатури можновладців, які поступово, але неухильно узурпують безроздільно владу над українським народом. На цьому шляху залишилось не так вже й багато перепон. Об'єднані профспілки є найбільшою громадською і громадянською структурою, через які не в змозі поки що переступити олігархи і підконтрольні їм владні структури, щоб без огляду гнобити українських громадян, потураючи їхні права і людську гідність.
Тому позачерговий з'їзд ФПУ, як ознака кризи в її управлінських структурах, що співпав з політичною кризою в державі, є знаковою подією. Як для подальшого існування самих профспілок, так і для майбутнього українського народу, його державності і незалежності України. Олігархічний капітал спить і бачить, як загарбати профспілки. І не лише, щоб привласнити їхнє майно. Саме головне, щоб усунути із суспільної арени громадську структуру, яка стоїть на заваді безроздільного і тотального панування над українським народом. Зараз іде конструювання декількох "троянських коней", в яких мають в'їхати потенційні лідери профспілок, один з яких повинен очолити смертну ходу цього громадянського об'єднання. Якщо не до самознищення, так до повної нейтралізації, як дієвого захисника інтересів працівників та невідчужуваних прав громадян України.
Для того щоб профспілки перестали бути кишеньковими в руках тих, від кого треба захищати інтереси трудящих людей, їм, крім прагнення займати громадянську позицію, потрібна фінансова самостійність та незалежність від владних структур. Лише за таких умов профспілки в змозі будуть не лише просити роботодавців і державу виконувати необхідні соціальні пакети у відносинах з найманими працівниками та не паралізувати діяльність самостійних суб'єктів господарювання, а й вимагати цього. За необхідності, запобігати до таких радикальних методів впливу як страйки, пікети, маніфестації. А це потребує необхідного фінансового і матеріального забезпечення. Новітній історичний досвід у стосунках з роботодавцями та державою підтвердив доцільність такого арсеналу методів впливу.
Слабкі профспілки роблять слабкою і державу, яка перестає за такої умови дбати про добробут своїх громадян. Держава, яка продукує та множить злиденних громадян, сама стає злиденною і безпомічною. На рабській психології, що є наслідком конформізму громадян, які знаходяться у повній і безальтернативній залежності від владних суб'єктів, міцної держави не збудуєш. На те, що гнеться, спертись неможливо. Доки громадяни не випростаються від гноблення і не стануть міцно на власні ноги як самодостатні суб'єкти своєї долі, майбутнє України як самодостатньої держави завжди залишатиметься примарним.
Незалежність держави як політичного інституту влади від власного народу - це шлях в нікуди. Сьогодні громадяни України мають багато волі у порівнянні з недалеким радянським минулим. Вони вільні від роботи, тобто безробітні. Вони вільні поїхати куди завгодно, виїхати з України в пошуках кращої долі. Але, що то за воля, яка не дає кращої долі? Це неволя! За великим рахунком сьогодні багато громадян України помимо власної волі потрапили у таку неволю і потерпають в ній від безвиході і своєї суспільної та соціальної незатребуваності. Якщо не стане дієвих профспілок, така неволя може стати довічною для українського народу.
Тому на часі проблема історичної ваги для України та її народу - як не лише вберегти профспілки від узурпації владою і приватизації через капіталізацію, а й зробити їх дієвим інструментом у забезпеченні справжньої волі громадян, яка базується на реалізації невідчужуваних громадянських прав, у першу чергу таких, як право на працю, право на пристойну у цивілізованих вимірах зарплату, право на людську гідність, право на захист здоров'я і життя від травм і загибелі на виробництві.
Один у полі не воїн. Тільки об'єднавшись, громадяни зможуть себе захищати від нелюдського ставлення панівних суб'єктів у суспільстві. Це жорстокі реалії капіталізму, який не десь за океаном, а в нашому з вами реальному житті. Запорукою цьому мають бути об'єднані профспілки України. Сьогодні вони ще є, але завтра їх може не стати. До кого тоді змушені будуть звертатись за захистом скривджені громадяни України? Хіба, що до Бога. Але Бог на небі, а грішні справи і кривда творяться на землі, у світі людей.

Олександр Яцунь

Голова Київської міської організації
Профспілки працівників освіти і науки України