Щодо неприпустимості дискримінації 
за ознакою віку в освітніх реформах

    6 жовтня 2015 року під час брифінгу в Укрінформі перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун заявила про наміри Міністерства в рамках реформування системи загальної середньої освіти здійснити переведення на контракт вчителів, розпочавши із вчителів старшого (пенсійного) віку, які продовжують працювати. При цьому з такими вчителями, за її словами, укладатимуться однорічні контракти, які продовжуватимуться лише «якщо залишатимуться години, вільна ставка, потреба в додаткових викладачах».
    На моє переконання, заяви відповідальної посадової особи Міністерства стосовно того, що в ході реформи буде фактично створена система, в якій фактор віку людини матиме значення при визначенні умов праці та, в кінцевому результаті, вивільненні працівника, свідчать про пряму дискримінацію за ознакою віку. 
    Такий підхід до реформи однозначно порушує як приписи Конституції України, норми чинного законодавства про працю, соціальний захист та засади запобігання та протидії дискримінації, так і міжнародні зобов’язання України.
    Нагадаю, що статтею 24 Конституції України встановлено, що не може бути привілеїв чи обмежень за невичерпним переліком ознак, зокрема й за ознакою віку. Також відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація є ситуацією, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками, зокрема й віку, поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
    Анонсоване переведення лише вчителів пенсійного віку на однорічні контракти з низькою ймовірністю їх продовження фактично означає менш прихильне ставлення, яке матиме результатом їх менш вигідне становище порівняно з вчителями інших вікових категорій, порушення їхніх трудових прав тощо. Адже відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» держава гарантує кожному громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, зокрема, шляхом реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок. Згідно з частиною другою статті 11 Закону забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством (частина 3 статті 2 Закону).
    Аналогічні засади щодо працюючих громадян старшого віку закріплені в Рекомендаціях МОП №162 щодо літніх працівників та №166 щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, Конвенції МОП №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року».
   Окрім того, такий підхід не можна вважати пропорційним озвученій Інною Совсун меті – оновленню викладацького складу загальноосвітніх шкіл та забезпечення викладання в школах людьми, «які можуть викладати по-новому».
    Вбачається, що єдиною підставою для непродовження контракту з викладачем незалежно від віку має стати результати проходження незалежної сертифікації – системи, запровадження якої очікується внаслідок прийняття нового Закону України «Про освіту».

За матеріалами офіційного сайту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини